|
|
Музей бойової та трудової слави
У 1863 році було побудоване трикласне Кам'янське училище на кошти, зібрані жителями села. Будівництво обійшлося в 3000 карбованців. Учителем був відставний унтер А. Коляда, який одержував 45-50 карбованців на рік. В училищі навчалося 109 хлопців і 23 дівчат. За ініціативою голови Кам'янської сільської ради Дубрівного Кіндрата, директора МТС І.І.Коростиянова у середині 30-х років ХХ ст. було розібрано церкву, з будматеріалів якої і побудували школу. Голови місцевих колгоспів Онешко і Осташко надали посильну допомогу будівництву, яке було закінчено у 1938 році. До Великої Вітчизняної війни у школі відбулося два випуски десятикласників. До війни в школі працювали такі вчителі: Яновський П.А. – вчитель математики, Комбрінзон Я.А. – вчитель німецької мови, Пилипенко Д.С. – вчитель російської мови, Фартушний С.П. – вчитель біології, Чабанова О.Д. – вчитель географії, Сич Л.Т. – вчитель історії, Голокоз П.М. – вчитель німецької мови. Очолював роботу педагогічного колективу Некрасов Йосип Савич. Учні школи і вчителі стали на захист рідної Вітчизни у 1941 році. Серед них були Голвко П.Я., Овчаренко М., Трайбер А., вчителі Голокоз П.М., Яновський Б.А. Голокоз П.М. під час війни був розвідником, працював у тилу ворога, був учасником параду на Красній площі у Москві, де йому вручили Орден Червоного Прапора. На очах дітей, колег в окупаційний період було розстріляно вчителя німецької мови Комбрізона Я. А., його дружину, двох малолітніх дітей. Геройскі поліг на фронтах Другої світової війни вчитель математики, офіцер запасу Яновський Б.А., керівник гуртка юних топографів і зв’язків. Директор - Йосип Савич Некрасов, та вчитель математики , Борис Андрійович Яновський, були справжніми патріотами, взірцем для своїх вихованців. З перших днів війни, відчуваючи свою причетність до рідної землі, та відповідальність перед власним народом, пішли на фронт. Проявивши мужність та героїзм, з честю виконали свій військовий обов'язок учителі нашої школи! Вдивіться в обличчя випускників школи 1941 року – В.О. Омельянченко, І.П. Пахомов, М.І.Іщенко, М.І. Шафран. Розумні, молоді, гарні юнаки пішли на фронт. Це були кращі учні школи, мріяли про щасливе життя. Можливо хтось із них став би прекрасним лікарем, інженером, будівельником. Моторошно в душі стає від того, що молоді юнаки опинилися в пеклі війни, яка вирішила їх долі. Полягли на фронтах випускники Кам'янської середньої школи, проявивши хоробрість та сміливість. Нова історія розпочалася 1 вересня 1975 року, коли було закінчено будівництво нового приміщення. Воно продовжувалось два з половиною роки. Будівництво обійшлося колгоспу ім. Шевченка разом з обладнанням кабінетів,їдальні, майстерні і спортзалу в 500 тисяч карбованців. Голові колгоспу ім. Шевченка В.О.Прокопенко за своєчасне введення школи було присвоєно звання «Відмінник народної освіти УРСР». У цей період директором було призначено Крачуна П.М., який майже 40 років був капітаном шкільного корабля. Із 1998 року по 2003 рік Кам’янську середню школу очолював Бердников Ігор Владиславович. Для колег і учнів він – приклад розуму, мудрості, шляхетності. Це людина уміла, ерудована, сумлінна, відповідальна з природним даром , рідкісним професійним хистом і талантом. За його керівництва школа виходить на новий методичний розвиток. Із 2003 року по 2012 рік директором школи була Наталя Миколаївна Терещенко. Жінка, яка за довгі роки існування школи змінила чоловічу посаду на жіночу. Це мудрий, справедливий, відповідальний керівник. Терещенко Н.М. нагороджена Грамотою Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України . Із 2012 року і по теперішній час Кам’янський ліцей очолює Ядренникова Валентина Миколаївна. Сьогодні у ліцеї працює 18 педагогів:
14 з них - спеціалісти вищої категорії, 1 - спеціаліст І категорії, 1 - має категорію спеціаліст ІІ категорії, 2 - спеціаліст, 5 - мають звання "учитель-методист", 6 - мають звання старший учитель. 17 вчителів - це випускники Кам'янської середньої школи.
Школа продовжує свої давні і славні традиції, які колектив береже і примножує:
Наша школа особливу увагу звертає на героїко - патріотичне виховання учнів. Музей бойової і трудової слави знаходиться в Кам΄янському ліцеї в окремому кабінеті, загальною площею 12 м2. Місцезнаходження: вулиця Центральна, 17. Експонати та експозиції музею відображають події Другої світової війни, ратні подвиги односельців та воїнів, які визволяли наше село від німецько-фашистських загарбників,події Афганської війни, славні подвиги героїв АТО. Про безмежну любов до своєї Батьківщини, про готовність захищати свій край учні дізнаються, переглядаючи і слухаючи екскурсоводів, їх розповіді за експозиціями «Пам'ять заради майбутнього», «Учителі та учні школи – учасники війни», «Славимо Вас, воїни – визволителі», «Афганстан – мій біль,моя пекуча пам'ять», «Хоробрі серця». Музей засновано 1982 року вчителем географії Орешетою Михайлом Трохимовичем, учасником визволення нашого села від фашистів 3 лютого 1944 року. За книгою фондів у музеї налічується 23 експонати: карти , листи, книги, зброя, .залишки снарядів, прапори, каски, тематичні папки, листи воїнам АТО. Робота музею широко відображається у навчально-виховному процесі. В музеї проводяться тематичні екскурсії: - « Наш край в роки окупації»; - «Визволення села від фашистських загарбників»; - «Довгий шлях до великої Перемоги»; - « Заручники нацистських таборів та остарбайтери»; - «Революція Гідності»; - « Шляхами подвигу та слави»
Музей став осередком виховання, який сприяє формуванню у молодого покоління національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, забезпеченню духовної єдності поколінь.
Гордістю нашого музею є експозиція « Пам'ять заради майбутнього», яка присвячена ветеранам - односельцям, , які захищали рідну землю у 1941 -1945 роках від фашистської навали. Мільйонам людей назавжди врізався у пам'ять перший день війни, коли у неділю вранці по радіо оголосили про напад Німеччини на нашу Батьківщину. Українська земля стогнала від вибухів снарядів, бомбардувань, руйнувань, жорстокості фашистів. Розпочалася велика війна. 273 наших односельчан стали на захист своєї Вітчизни! Із них 149 чоловік —загинули смертю хоробрих , 124 захисника — відзначені державними нагородами.
Минуло 72 роки відколи змовкли останні постріли гармат. Роки… Вони ніколи не зітруть з народної пам'яті імена тих, у кого війна забрала молодість, сподівання, мрії та саме дорогоцінне, що є у людини – її життя. Багато яскравих сторінок вписали в історію села Кам’янки його жителі в роки війни. З глибокою вдячністю, шаною, повагою називаємо сьогодні імена наших односельчан, славних захисників.
Петренко Григорій Семенович - танкіст, визволяв місто Кривий Ріг, воював під Києвом, був учасником жорстоких боїв на Сандомирському плацдармі. З гордістю розповідав про участь в Параді Перемоги. Він разом з іншими солдатами кидав під ноги прапори розгромлених фашистських армій і дивізій.
Ми пишаємося тим, що ім'я Дубрівного Петра Савелійовича вписано до Енциклопедії сучасної України . Він - Герой Радянського Союзу, вірний син української землі. 3 лютого 1945 року одним із перших переправився по льоду через річку Одер на південь від міста Кюстріна (нині Костшин, Польща) і підтримував наступ піхоти. 7 березня 1945 року Петро Дубрівний один знищив до взводу піхоту ворога.
Золотими літерами вписані їх імена до Книги Пам'яті нашого краю!
Хвилюючі сторінки героїчного минулого представлені на експозиції « Учителі та учні Кам'янської школи – учасники Другої світової війни».
Директор - Йосип Савич Некрасов, та вчитель математики , Борис Андрійович Яновський, були справжніми патріотами, взірцем для своїх вихованців. З перших днів війни, відчуваючи свою причетність до рідної землі, та відповідальність перед власним народом, пішли на фронт. Проявивши мужність та героїзм, з честю виконали свій військовий обов'язок учителі нашої школи!
Вдивіться в обличчя випускників школи 1941 року – В.О. Омельянченко, І.П. Пахомов, М.І.Іщенко, М.І. Шафран. Розумні, молоді, гарні юнаки пішли на фронт. Це були кращі учні школи, мріяли про щасливе життя. Можливо хтось із них став би прекрасним лікарем, інженером, будівельником. Моторошно в душі стає від того, що молоді юнаки опинилися в пеклі війни, яка вирішила їх долі. Полягли на фронтах випускники Кам'янської середньої школи, проявивши хоробрість та сміливість.
17 серпня 1941 року тяжкий чобіт окупанта ступив і на нашу Кам'янську землю. Німці зайшли у село. Неможливо без сліз говорити про злочини фашистського режиму. У перші дні окупації на території школи, за старим приміщенням, на очах у дітей, колег, місцевих жителів розстріляли вчителя німецької мови Якова Ароновича Камбрінзона , єврея за національністю.
Господи, за що нам ця спокута,- Куля гітлерівська гостра й люта! А за що загнали разом з нами Непорочний діточок до ями?
Жорстокість фашистів не мала меж. Вслід за учителем розстріляли його дружину та двох малолітніх синів. Меншого, як згадують старожили, взяли за ноги та вдарили об колесо автомобіля. Агресивні дії німецьких солдатів шокували. Такого не бачив світ.
Говорять , що у війни не жіноче обличчя… Але і жінки, і діти проявляли мужність і героїзм в роки війни. У нашому селі жила весела , кмітлива дівчинка - Галя Бондаренко. Їй виповнилося 14 років, коли розпочалася війна. Про великий подвиг юної патріотки Галини Бондаренко написано в мемуарах командувача 8 гвардійської армії маршала Радянського Союзу Василя Івановича Чуйкова « Гвардійці Сталінграду ідуть на Захід». Про сміливість і рішучість Галини Андріївни писав Микола Іванович Іщенко у книзі « Апостолівщина у роки війни». У 80-х роках в село Кам’янку прийшла бандероль із книгою прославленого полководця В.І Чуйкова .На обкладинці-дарчий напис: «Галі Бондаренко на знак Вашого героїчного подвигу посилаю свою книгу». Книга зберігається у нашому музеї. У чому ж проявилася сміливість юної дівчинки? У приміщенні школи під час війни німці розташували військовий госпіталь. Багатьох жінок відправили на примусові роботи до Німеччини, а юних дівчаток 13-14 років заставили працювати санітарками. Серед них була Галя. Одного дня їй стало відомо, що в холодний підвал, що знаходився на території школи, німці помістили тяжко пораненого радянського полковника. Ризикуючи життям, адже німці жорстоко карали за будь-яку спробу допомагати радянським розвідникам, вона пробралася в погріб, обробила рани полковнику. Потім таємно щовечора приносила йому їжу. Поранений часто втрачав свідомість, марив. Коли прийшов у себе він передав Галині документи і пакет , які потрібно було віддати у штаб військової частини . Вдома вона сховала їх у чавун та закопала в землю. Але німці якимось чином про це довідалися. Тієї ж ночі її забрали в комендатуру. Били, катували, підвішували за косу до деревини,обпалили в печі волосся та обличчя , вчинили обшук у будинку матері. Але нічого не дізналися, нічого не знайшли. Так Галя врятувала життя начальнику розвідки 8-ї гвардійської армії полковнику Михайлу Захаровичу Герману, який повертаючись у штаб армії, потрапив у полон. З німецького госпіталю полковника було евакуйовано аж під Берлін. Там він був звільнений з полону воїнами своєї ж 8-ї гвардійської армії, мав зустріч з командуючим армією Маршалом Радянського Союзу В.І.Чуйковим, де розповів, що врятувала йому життя юна дівчинка з Кам'янки Галя Бондаренко. Ми мали можливість зустрічатися із Галиною Андріївною. Її очі наповнювалися слізьми, коли згадувала вона про роботу у німецькому госпіталі, а в голосі звучала гордість за те, що вона спасла життя розвіднику , що не дивлячись на свій дитячий вік витримала тортури, але не видала своїх.
Працював розвідником в Смоленській диверсійній школі, в тилу ворога відважний українець, справжній патріот своєї держави, учитель нашої школи Петро Маркович Голокоз. Перебуваючи за лінією фронту, в тилу ворога, працював в німецькій Абвер-команді «203». Уявіть собі, яким талантом повинна бути наділена людина , щоб уміти знайти серед чужих людину, якій можна довіряти. В кожну диверсійну групу, яку німецьке командування направляло за лінію фронту для підривної роботи, Голокоз П. М. відправляв завербованих ним агентів. І їм давав завдання не допустити виконання диверсійних завдань на території СРСР. Ставка Верховного Командування високо оцінила роботу нашого земляка. Він нагороджений Орденом Червоного Прапора, який йому вручав особисто М.І. Калінін. Повернувшись додому зі сльозами на очах цілував українську землю, на якій залишилися найрідніші йому люди – дружина та діточок. Про внесок зафронтового агента П.М. Голокоза в перемогу розповідають не тільки у нашому шкільному музеї, а й в музеях Білорусії та історичних газетах. Захоплюємося мужністю, стійкістю, витривалістю наших земляків, які загинули в роки війни, які перенесли тяжкі часи окупації, але всіма своїми діями, вчинками наближали перемогу.
Експозиція « Остарбайтери – свідчення долі» присвячена нашим односельцям, які стали жертвами війни.
Складні випробування випали на долю жінок , які перебували на примусових роботах в Німеччині. Уявіть собі молодих, юних дівчат німці відправляли до далекої, чужої країни в якості рабів. У товарних вагонах, стоячи , їхали до своїх «господарів». Їх називали «Остарбайтери», що означало - працівники Сходу . Через які приниження довелося пройти жінкам, вони не мали свого прізвища та імені. Всім видавали реєстраційний номер із знаком « OST» , який зобов’язані були носити на руці. Втекти неможливо. Позбавлені прав людини, вони тяжко працювали на заводах , фабриках, на «бауерів». Не було від кого чекати захисту , не було до кого звернутися за допомогою. Наші односельці, фотографії яких ви бачите на цьому стенді перебували на примусових роботах в Німеччині. Тяжко працювали на фабриках у місті Дюссельдорф Орешкіна Марія Миколаївна , Немченко Ніна Іванівна ,Харченко Надія Йосипівна, В місті Дюсельдорф працювали на бауерів Лукаш Раїса Іллівна , Олефіренко Лідія Кирилівна ,Волкова Галина Йосипівна, Захаренко Ніна Марківна. Витривалі жінки не опустили рук, страх не оселився в їх душах , а в їх очах горів вогонь надії , безмежна віра в Перемогу! Великою радістю була звістка про Перемогу! Тяжким і складним був шлях повернення додому. Вони плакали від радості, ступивши на рідну землю. Якими щирими і теплими були обійми рідних людей! Законом «Про жертви нацистських переслідувань» від 23 березня 2000 року колишні остарбайтери перебувають під соціальним захистом і визнані жертвами війни
Найвеличніший знаменний день в історії нашого села, який знають дорослі і діти - це 3 лютого 1944 року - День визволення села Кам'янка від німецько-фашистських загарбників. Це свято пам’яті та людської вдячності всім , хто віддав своє життя за волю і свободу нашої держави. Саме цим подіям присвячена експозиція «Славимо, Вас, воїни - визволителі!» Нестримною лавиною рухався на захід 4-й Сталінградський механізований корпус, який брав участь у визволенні нашого села. На початку лютого 1944 року звільнення села ускладнили дуже погані погодні умови. Після сильних морозів почав танути сніг. Балки, річки наповнювалися водою і це було перешкодою для наших танків, тягачів, автомашин. Великий об’єм роботи , довелося виконати при форсуванні річки Кам’янки. По коліна в грязі, в льодяній воді, вдень і вночі сапери виконували свою роботу, гнали ворога з рідної землі.
Старожили розповідали , що першими у село зайшли 4 розвідники, серед них був Аполлон Доментійович Бенделіані Він разом з бійцями зайшов у крайню хату до Олімпіади Лепехи , яка пригостила їх українським борщем, розповіла про обстановку в селі. Він часто згадував наше село, писав листи її родині , доньці Магдалині Софії Федорівні, учням та вчителям школи. В знак теплої дружби подарував карту Грузії. Одного разу Аполлон Доментійович вислав учням школи посилку з мандаринами, апельсинами, грузинським чаєм. Всі смакували його гостинцями. Брав участь у визволенні нашого села офіцер зв’язку 4-го гвардійського механізованого корпусу, старший лейтенант гвардії Михайло Трохимович Орешета. Часто згадував бої перших днів лютого 1944 року: «Звірячі повадки фашистів викликали ненависть в серцях воїнів-визволителів. Ні запеклий опір ворожих військ ні бездоріжжя, ні відставання тилових підрозділів не могли зупинити танкістів генерала Т.І. Танасчишина і піхотинців генерала В.І. Чуйкова. Після візволення Кам’янки 4 гвардійський Сталінградський механізований корпус вступили в бій за Шолохове, Орджонікідзе і Нікополь. Світ не повинен забувати жахи війни - це злочин перед майбутнім. Пам’ятаємо про героїзм і мужність солдат, знаємо якою важкою ціною дісталась перемога над ворогом, зробимо все для того ,щоб дружба поколінь була вічною ,щоб колишній солдат в очах молоді був найдорожчою людиною.
Експозиція « Афганістан мій біль - моя пекуча пам'ять» присвячена нашим односельцям, воїнам – інтернаціоналістам, які проходили службу в Афганістані. За кожним воїном-афганцем – своя доля, свій життєвий подвиг, свій крок у безсмертя. У страхітливому полум’ї війни народжувались молоді солдати і командири, які з перших днів служби в Афганістані пізнали ціну життя, ціну справжньої чоловічої дружби, ціну взаємовиручки і взаємопідтримки, склали екзамен на зрілість, мужність і гідність. Службу в Афганістані проходили воїни-інтеранаціоналісти із нашого села :
Десантник повітряної групи спеціального призначення Нестерук Віктор Іванович служив у Кандагарі. Молодий, красивий з глибоким проникливим поглядом чорних ,як терен, очей, відзначився мужністю та сміливістю. З поля бою виніс свого військового побратима, однокласника, друга Григоренка Миколу. Рятуючи, промовляв слова: «Коля!Брат! Друг! Тільки не вмирай…. Що ж я скажу твоїй матері…Рідний, друже давай повернемось живими!» В Кандагарі боровся з моджахедами , зупиняв просування караванів з Пакестану. За проявлений героїзм нагороджений орденом Червоної зірки.
У кожного своя доля, по-своєму прекрасна, по - своєму героїчна вона у Григоренка Миколи Анатолійовича. Прибувши у віськову частину, він побачив свого однокласника Нестерука Віктора. Радощам . хвилюванням просто не було меж. Сміливий , мужній , витривалий Микола Анатолійович чесно виконував інтернаціональний обов'язок в Афганістані. Має нагороди і відзнаки.
Небезпечними були афганські гори для водія КАМАЗу Ходуса Олександра Павловича. Службу проходив у м. Кабулі . Вона була нелегкою і небезпечною. Багато разів доводилося їздити трасами, де кожний кілометр, кишлак , міст, перевал був свідком боїв і засідок. Ходус Олександр часто ризикував життям, втрачав своїх друзів, перебував в облозі, ділив шматок черствого хліба. Це не забувається ніколи. У музеї зберігаються листи, які писав своїм рідним Олександр. Листи…, листи.., листи….В них душа солдата, мрії, надії, сподівання, роздуми. А кожен лист, отриманий із Батьківщини, вселяв Олександру віру і підтримку. Він оформив рукописну збірку ,в яку разом з товаришами вписував вірші та пісні, народжені в Афганістані. За проявлену мужність і героїзм нагороджений медалями та орденами.
Був учасником широкомасштабної операції « Котлован» Сергійчук Олександр Іванович. Йому доводилося воювати в горах з душманами. Він брав участь у бойових діях : звільняв кишлаки від моджахедів. Сергійчук Олександр Іванович має нагороди і відзнаки.
Товстоп’ят Олександр Анатолійович 30 квітня 1983 року Олександр перетнув кордон чужої країни. Військовий обов’язок виконував у місті Кабул. Там він охороняв аеродром. Щодня зустрічав молодих солдат, які прибували на місце служби , проводжав на Батьківщину тих, хто з честю виконав військовий обов’язок. За сумлінну працю і зразкову службу Товстоп’ят Олександр Анатолійович нагороджений відзнаками, грамотами, медалями.
Кривич Анатолій Дмитрович проходив службу у Червонознаменному Середньоазіатському прикордонному окрузі. Був водієм паливозаправної машини. Він перевозив паливо для заправки вертольотів, які здійснювали бойові вильоти на території Афганістану. З кожним днем служби приходила впевненість у собі, досвід, але специфіка афганської війни, коли щомиті чекаєш пострілу із-за рогу, не давала почувати себе у повній безпеці. Анатолій Дмитрович залишив Афганістан в 1984 році та добре пам’ятає події тієї війни. Має відзнаки і нагороди.
В історії афганської війни 1979-1989 рр. особливе місце займає Гератська операція, в якій приймав участь прапорщик-автомобіліст Скороход Олександр Якович. Бойові дії проходили під кодовою назвою «Граніт». Команда прапорщика Скорохода водила колони автомобілів і бронетехніки з Кушки до самого Герата. А це не багато - не мало, а майже 200 верст. І майже кожен камінь приховує за собою моджахеда з автоматом, гранатометом. Кожен метр дороги може дибки піднятися над землею від вибуху міни і фугаса. Таких рейсів під вогнем військові транспортники здійснювали в тиждень по 3-4рази.
Кам'янська земля в усі часи народжувала героїв, справжніх патріотів своєї держави. Вони повернулись до рідного дому. Кожен із них нагороджений орденами і медалями. Кожен із них найкраще розуміє цінність людського життя і сутність мирного існування, кожен знає як боляче оплакувати втрати, кожен із них чесний перед власною совістю і світлою пам’яттю. Для кожного з них є незабутньою пам’яттю суворі дні війни, вони знають ціну дружби і вірність військовому обов’язку. Покоління, обпалене її вогнем, покоління, яке обрав час, як ніхто засвоїло уроки трагічної війни.
Слава вам, воїни – афганці ! Низький уклін від усіх земляків!
Перед вами експозиція « Хоробрі серця», присвячена патріотам України, нашим односельцям,які беруть участь у проведенні Антитерористичної операції на Сході України. Важкі періоди переживала Україна в своїй історії,але якщо стосувалося питання обороняти країну – піднімалися всі. І знову життя поставило перед нами випробування . Вороги зазіхають на територіальну цілісність нашої держави. На Сході точаться криваві бої, там вирішується доля і майбутнє неньки - України. Ці події примусили кожного українця, і кожного кам'янчанина відчути причетність до своєї країни, а також зрозуміти , що ми господарі на власній землі. Ми знаємо , що ми єдині, що перемога буде за нами. Україна - єдина – іншого шляху у нас не має. Саме за це сьогодні воюють сини, герої України. Вони мужні, сміливі , відважні. Не шкодуючи власного життя наші земляки , односельці, випускники нашої школи захищають неньку Україну, її державність.
При трьох хвилях мобілізації Апостолівським райвійськкоматом з нашого села призвано 36 чоловік, які беруть участь у Антитерористичній операції. Пишаємося нашим односельцем добровольцем Понікаревичем Сергієм , який перебуває у зоні АТО , був поранений у ногу ,перебував на лікуванні.Після госпіталю повернувся на передову. Погляньте як міцно тримає зброю,. Готовий в будь яку хвилину захищати рідний край.
Він українець, син народу того, Що відвикає нині від ярма. Він не кориться , а молиться Богу І вірить в те, що все це не дарма.
Абрамович Володимир Сергійович перебуває на Сході України. Він водій машини № 20.Під обстрілами доставляє їжу, перевозить зброю. Щодня наших хлопців обстрілюють. З великим хвилюванням хочемо розповісти про подвиг Володимира, який під обстрілами врятував життя своїх побратимів. По рації у військову частину надійшло повідомлення про допомогу. Солдати потрапили під шквальний обстріл. Командири не наважувалися відправити ні швидку допомогу, ні машини, якими можна вивести поранених з позиції, так як там йшов обстріл. Він сідає у машину і мчить прямо на передову. Напевно янгел - охоронець був поряд з Володимиром у ту мить. Він грузить поранених солдат в машину, близько 50- ти чоловік, і чудом залишившись живим, вивозить їх із поля бою. Говорять , що батьки дітей , яких він врятував,цілували його сміливі руки, висловлювали щирі слова подяки, плачучи у обіймах !
Я українець вірою і кров'ю, Моє коріння тут, у цій землі. Воно моєю живиться любов'ю, А я страждаю болями її.
Ці слова ми ніби читаємо у погляді нашого односельця Ткачука Віктора Андрійовича. Його фотографія ось перед вами. Лише декілька кілометрів віддаляють двох друзів Ткачука Віктора і Абрамовича Володимира один від одного. Вони охороняють село Кримське ,але на різних блок – постах. З болем у душі розповідають хлопці про опустілі зруйновані села, про літніх людей, яким допомагають солдати продуктами харчування.
Рішуче виконують свій громадянський обов’язок, стоять на захисті суверенітету нашої держави, два брати Музика Віктор Вікторович та Музика Петро Вікторович Вони твердо вірять , що спільно ми переможемо тероризм всередині держави і дамо гідну відсіч агресії ззовні.
Наша ненька – Україна зуміла виховати людей, здатних об’єднатися у боротьбі за єдність і незалежність України, здобути волю, вибороти справедливість З гордістю сьогодні говоримо про колишнього випускника школи , нашого односельця Лукаша Сергія Миколайовича, який пішов добровольцем на Схід. Несе службу на контрольно – пропускному пункті розташованому між містами Первомайськ і Попасна.. Його син, учень 4 класу , Лукаш Денис , по праву пишається своїм батьком, з гордістю розповідає про нього.
Тяжка доля випала Сергійчуку Олександру Івановичу, який у свій час виконував інтернаціональний обов’язок в Афганістані, а зараз бере участь в АТО. Олександр Іванович охороняв місто Маріуполь, водій. Висловлює слова подяки волонтерам, які надають допомогу солдатам. Віддано служить народу України Олександр Іванович. Він є справжнім прикладом хоробрості, стійкості, відданості.
Хочемо сказати найщиріші слова вдячності за відвагу, мужність та героїзм Анісімову Віктору Олександровичу та Кривичу Сергію Анатолійовичу. Він вважає, що сьогодні, як ніколи, ми повинні допомагати своїй державі, щоб вона була нероздільною, щоб ми були єдині у своїх цілях та прагненнях, щоб кожен із нас мав свою Вітчизну Перебуває в розвідувальній роті. Знаходиться в с. Володимирівка Артемівського району. Виконує функції наводчика БМП.
Наймолодший серед усіх односельців - славних захисників Язиков Віталій Анатолійович. Юнакові виповнилося лише 28 років. Він молодий , гарний , красивий, сповнений любові до життя зараз знаходиться на передовій на Сході країни. Вдивіться в його сині очі, вони сповнені любові до рідного краю , до кожного з нас. Віталій - снайпер. Саме від нього залежить доля його товаришів. Подовгу перебуваючи у засідці,він вистежує і знешкоджує противників. Зараз несе службу в Луганській області, с. Кримське.
Погляньте як урочисто приймає присягу на вірність народу України Кичук Анатолій Петрович Мобілізований до лав національної гвардії 22 серпня 2014 року. Зарахований до складу 93 бригади 43 батальону територіальної оборони « Патріот» 1 штурмової роти. Мав у розпоряджені 208 чоловік, ніс службу на посаді – старшина роти його батальон знаходився між Дебальцево та Горлівкою.
Нестиму я в душі вкраїнський стяг Й боротимусь за щастя і свободу, Бо я обрав важкий і світлий шлях-
Міцно тримає державний прапор у руках воїн 93 бригади 43 батальйону « Патріот» Клімов Володимир Анатолійович . Для нього стяг зі словами « З нами Бог і перемога» як оберіг, як святиня. Як згадка про рідний край , про найдорожчих людей.
Віддано служать Батьківщині три однокласники Ліштван І.І., Сергійчук М.М., Дубов І.В.
12 жовтня 2016 року страшна звістка облетіла все наше село. Загинув воїн 54 окремого розвідувального батальйону кулеметник Неніца Анатолій Валерійович. Анатолій підірвався на міні, героїчно виконуючи свій військовий обов’язок в селищі Широкіно під Маріуполем. Анатолію було лише 28 років. Випускник нашої школи. Він був добрий , життєрадісний хлопець, який гомінко бігав шкільними коридорами. А там ,далеко на передовій, першим кидався у бій, готовий в будь – яку мить прийти на допомогу, - згадували про нього його побратими. Вдома Анатолія чекали з війни дружина та двоє дітей , чекали батьки – Ніна Іванівна та Валерій Вікторович. Це вони виховали в синові любов до Батьківщини.
Ми пишаємося нашим захисниками - односельцями. Ми дякуємо їм за те , що люблять нашу землю, нашу Україну. Люблять щиро,відверто, нічого не очікуючи натомість. Вони не злякалися піти туди, де стріляють, де поряд небезпека. Ми цінуємо їх за мужність і відвагу, і прохаємо Бога про те , щоб усі повернулися живими. Українці – справжні герої, вони проявили свій патріотизм, відповідальність, безмежну любов до країни, яку ототожнюють зі своїм рідним краєм, найдорожчими людьми. І саме за це їм наша людська вдячність і низький уклін. За нашу рідну Україну, Що зберегли на всі віки – Низький уклін і тричі «СЛАВА!» Українські захисники! Слава Україні! Героям Слава!
|
